К  Р  А  П  Л  И  Н  К  И           Р  О  С  И

Літературне мистецтво

учня 3 класу

Дудніченка Костянтина

Заєць і Рак

(Казка)

         Жив-був заєць. Звали його Сірко. Він був дуже добрим. Якось йшов Сірко стежкою до річки, щоб попити водички. Тільки нахилився, а звідти виринає рак і як ущипне зайця за вухо!

         - Ой! – закричав заєць, - навіщо ти мене щипнув?

         А рак йому:

         - Я думав, що це ведмежа!

         - Я не схожий на клишоногого! – відказав заєць.

         Засміявся рак, зареготав. Стало зайчику так прикро, так тяжко, що вирішив він помститися зайцеві.

         Коли рак виліз на берег, Сірко зненацька як вискочить із кущів, як загавкає!  Рак з переляку ойкнув і ущипнув клешнею зайця ще раз. Заєць як засміється та й каже:

         - Ти ж мене вже двічі ущипнув, а я тебе тільки злякав!

          І стало обом так смішно  і весело, що вони, узявшись за руки побігли купатися в річку. Після цього випадку вони стали друзями навіки. І відтепер всі дні вони проводять разом: ходять купатися на річку,  ловлять рибу, грають в «Піжмурки». І вони більше ніколи не сварилися і жили довго і щасливо.

Друг

(Оповідання)

         В мене є добрий друг. З ним мені дуже весело. Мій друг завжди щось цікаве вигадає, придумає план дій на весь день. І живемо ми за цим планом: в ігри граємо, бешкетуємо, розважаємось, читаємо, співаємо. А на ранок ми знову зустрічаємось і разом йдемо до школи. Дружбою треба дорожити, бо це найголовніше у житті.

Фрукти

(Твір-роздум)

         Я страшенно люблю фрукти, це така смакота, що кращого і бути не може! Як не любити груші, яблука, банани, манго? Та для мене поміж усіх фруктів найсмачніше ківі. Хто не куштував, - покуштуйте!!!

Війна

(Вірш)

         Була страшна війна!

         Нестерпною вона була, -

         Така страшна чума

         У дім до нас прийшла!

         І рідну землю захищати

         Пішли батьки, діди …

         Бо треба дім охороняти

         Від лихої біди.

         Не стало в когось брата, сина.

         Хтось безвісти пропав…

         Тяжка їм випала година.

         Хтось сиротою став…

         Вони нам землю захищали

         І сплять тепер в могилі.

         Вклонюсь я вам, солдати

         За те, що живемо у мирі!

Вчителька

(Оповідання)

         Вчителька вчить нас рахувати, читати, писати… Вчителька хоче, щоб ми були розумними, добрими, справжніми.

         Всі повинні любити вчительку, бо вона – найкраща людина: добра, весела, красива, щедра, мила і люба. То ж поважайте вчительку, бо вона – розумна людина!
 

Бабуся

(Оповідання)

         Жила-була бабуся, а звали її Капа. Одного разу хлопчик Максимко прийшов потрусити яблука у бабусин садок. Бабуся побачила сусідського хлопчика і покликала його до себе та й каже:

          - Не лізь на високу гілку, а то упадеш!

         Але Максимко не послухав бабусю, заліз на найвищу гілку і … упав! Усі яблука посипалися на хлопчину. Розплакався Максим, скривився від болю!

         А бабуся хутенько взяла цілющі настоянки, помазала хлопчикові рани, і погладила його по голівці. Біль відразу ущух і Максимко позбирав натрушені яблука у відерце. Соромно йому стало, що не послухав бабусю і вирішив запросити її у гості:

          - Приходьте, бабуню, я вас чаєм та тортом пригощу.

         Наступного дня Максимко знов прийшов до бабусі і допоміг їй по господарству.

          – Будь моїм онуком, - сказала бабуся!

         І кожного дня хлопчик навідувався до старенької, допомагав у всьому, а вона пригощала його чимось смачненьким. Замислився Максимко і попросив бабусю:

          - А можна, я буду вам рідним, а ви будете рідною мені?

Осінь

(Вірш)

         Вересень. Осінь. Холод настає.

         Листочки падають онде,

         Нагрітися нам не дає

         Проміння сонячне холодне.

         Йдуть дощі. Гроза.

         Вітер сильний. Хмари темні.

         І біліє вже зима.

         На засніженім осонні.

         Рік новий ступає на поріг, -

         Нам смачненьке приберіг.

Сміливе мишеня

(Казка)

                    Одного разу мисливець вполював дикого кабана і закрив його у клітці. Кабан копитами б’є, іклами наставляє, гнів свій показує. Повз пробігало мале мишеня, побачило кабана та й питається: «А що трапилось із тобою, чому ти тут, у клітці?» На що кабан відповідає: «Спіймав мене мисливець! Коли я його побачу, то виберуся із клітки та розірву його!»

                   А мишеня говорить: «Заспокойся, друже. У мене є план. Я тобі принесу маску лева, яку ти повинен надіти, коли мисливець прийде по твою душу. І тільки мисливець наблизиться,  ти повинен заревіти левовим голосом, він злякається і попросить у тебе вибачення».

                   Так і сталося. Кабан перелякав мисливця і той зрозумів, що не можна нікого поневолювати. Всі повинні жити дружно. З тих пір мисливець, кабан і мишеня стали друзями навіки.

Герої

         Нашу країну герої захищали,

         Від куль і гранат не втікали,

         Своє життя за мир віддавали,

         Такі молоді, як і ми, помирали.

Сова і мишка

(Казка)

         Жила-була собі мишка. Жила вона сама. Одного разу вночі пішла мишка надвір і побачила сову. Сова, вгледівши мишку, стрімголов полетіла за нею, щоб поживитися. Бідна сіроманка тікала і плакала. Забігла вона під корінець молодого деревця і причаїлася. Раптом чує, щось дзижчить у неї біля вуха.

         - Ти хто? – запитала мишка.

         - Я – комар, - відповів пискун. – Чому ти тремтиш?

         - Як же мені не плакати і не тремтіти, коли за мною женеться сова, щоб мене з’їсти.

         - Я тобі допоможу, - сказав комар, - можеш бігти додому і спати спокійно.

         Наступного дня, вдень, комар полетів у дупло старої сови і вкусив її десять разів, примовляючи: «Не смій ображати мишеня!»

         А потім комар запросив мишеня на галявину, де вони смакували  медом, яким пригостили їх бджілки.

         А на другий день мишеня запросило комара до себе в гості. Вони пили чай із цукерками і пампушками, а про сову навіть і не згадували.

Цар і дракон

(Казка)

         Жив-був цар і була у нього красуня-донька. Одного разу дівчина вийшла на подвір’я і побачила молодого хлопця. Зачарувала парубка дівоча краса, він і питає її:

         - Як тебе звати, красуне?

         - Ангеліна, - відказала дівчина. – А тебе як кличуть?

         - Ярославом мене звуть, - відповів хлопець.

         Отак вони і познайомились. Минав час і покохалися вони. Коли ця звістка дійшла до правителя, він розгнівався і перетворив Ярослава на жабу.

Зайшлася царівна плачем. Слізьми обливала парубка-жабу, примовляла, бідкалася та й поцілувала. І в цю ж мить жаба перетворилася знову на красеня-юнака.

         Дізнавшись про це, лютий цар перетворився на дракона і зав’язалася між ними битва. Билися вони довго, а перемоги не видно було. Сили покидали обох. З останніх сил Ярослав змахнув мечем і полетіла голова дракона у прірву.

         Стали жити молоді разом. Минув час і царівна завагітніла. Через деякий час  народилася у подружжя двійня: хлопчик Іванко і дівчинка Марійка. І жили вони  щасливо та довго.

Півень, кіт і вовк

(Казка)

         Жив-був собі красивий півень. Пір’я на ньому було барвисте, як осінь. Другом-порадником йому був кіт: завжди стояв йому на захисті і давав завжди корисні поради. Неподалік був ліс, у якому жив завжди голодний і злий вовк. Одного дня блукав він у пошуках їжі лісом. Уже й вечір, уже й ніч, а поживитися так і не вдалося вовкові, от-от помре з голоду. Коли бачить, на краю лісу стоїть хатинка, а в хатинці світло світить. Тихесенько вовк підкрався до вікна і зазирнув  у шибку. Бачить - півень спить солодко.

«Ну, - думає, - це вже нарешті підживлюся!» Витяг з-за пазухи здоровенний мішок, тихенько проник у домівку, вкинув півника, - і гайнув до лісу.

         Повернувся вранці кіт додому, а півника нема. Почав горювати котик та примовляти: «Як же я буду без друга свого вірного?» Горював-горював котик, та вирішив іти на пошуки друга. Три дні і три ночі блукав лісом кіт і нарешті натрапив на лісову хатинку, у якій був вовк і півник. Вскочив кіт до оселі, напав на вовка і вишкріб йому очі, а півника забрав додому.  І стали вони жити-поживати та чай з цукерками попивати.

Дошка

(Вірш)

                  Дошка в класі у нас є

                   Справ багато в неї:

                   Вчити правильно писати,

                   І прекрасно малювати,

                   В хрестика-нолика пограти,

                   Вміє нас звеселяти,

                   На перервах не тужити.

                   Як без дошки можна жити?

Яр

(Вірш)

                   Яр маленький, чепурненький

                   Вдома любить працювати:

                   То ж саджає сад маленький, -

                   Грунт не буде руйнуватись.

Слон і кіт

(Казка)

         Це було дуже давно. Жив собі слон і не було в нього друзів. Почувався він дуже самотньо, - ні з ким йому було погуляти, поговорити, повеселитися. І вирішив він піти далеко-далеко, щоб знайти собі друга.

         Цілий день він блукав лісом у пошуках хатинки. Адже в хатинці обов’язково повинен жити його друг, і там повинно бути чим поживитися, адже за час мандрів слон дуже зголоднів. Але слонові не щастило. Поївши трішки трави, попивши води із струмка, слон, втративши надію, пішов далі шукати собі товариша. І нарешті йому пощастило! Прямо назустріч йому йшов пухнастий блакитний кіт із зеленими очима. Він був таким красивим, що слон відразу упізнав у ньому свого друга. Почали вони один про одного розпитувати і виявилося, що вони обоє самотні і немає у них де жити. Порадилися друзі між собою і вирішили збудувати просторий дім. Швидко йшла робота і невдовзі виріс великий будинок, аж страх! Відтоді вони ніколи не розлучалися і жили довго і дружно.

Про Тамару Іванівну

         У Тамари Іванівни красиві руки і красиве лице. Її слова приємні і добрі. Крім Тамари Іванівни нікого кращого немає. Вона вміє розвеселити: придумати жарти і розрадити.

Гусениці і павук

(Казка)

         Ця історія трапилася влітку. Жили-були дві гусениці. Та такі нікчеми, - багато шкоди завдавали рослинам: обгризали листя, під’їдали кору молодих дерев, занурювалися у соковиті тільця молодої травички. А неподалік жив собі павук. Гарно вдягнений, красивий, розумний, ввічливий, добрий був цей добродій. Коли павучок побачив, якої шкоди наробили гусениці, то з докором запитав у них:

         - Навіщо ви нищите живу природу, адже всім рослинам боляче потерпати від вашого знущання?

         - Ми нічого не робили, - відповіли брехухи, - сиділи собі під деревом,  милувалися природою!

         Потім ці зелені створіння почали хуліганити: збивали листя з кущів, вигризали серединки із квітів, підгризали корінці молоденької травички.

         Не витримав такого знущання над рослинами павук, розмотав свою павутину і заснував нею шкідниць тугим коконом. Зрозуміли тоді гусениці, що не можна завдавати шкоди нікому, але вже було пізно. Павутина виявилася для них занадто міцною, щоб вибратися з неї.

Ромашка і тюльпан

(Казка)

         Був теплий сонячний день. На галявині росла собі ромашка і сумувала від того, що немає біля неї ніяких подружок-квітів. І ось настала довгоочікувана радість: біля неї посадили тюльпан. Ромашка не могла навіть мріяти про таке. Несміливо вона познайомилась із дивовижною квіткою. І так їм було добре вдвох, що вони навіть не помічали сильного вітру і дощу, пекучого сонця  і холодних днів. І ці дві квітки – простенька ромашка і гордий тюльпан жили у дружбі до кінця свого здорового життя, а потімзів’яли і померли в один день.

Ромашка

                   Знову бачив я у лузі

                   Квітку на стеблині.

                   Є  у неї пелюсточки

                   Білосніжно-милі.

                   Озирає жовтим оком

                   Сонечко привітне,

                   І вітає всіх довкола

                   Золотим промінням.

Зима

                  Люблю я зиму – цю чудесну пору!

                   У неї є своя краса.

                   Вона все ковдрою покрила:

                   І нірку чорного жучка,

                   І квіточки, й траву пожовклу

                   Нагріти тепло поспіша.

                   А часто іншою буває, -

                   Вітриська злого погука,

                   Морозом вкриє голе поле:

                   І урожаю вже нема.

                   Лютує, бо весни боїться!

                   Сміється й грає  дітвора,

                   Бо Новий рік у санях мчиться,

                   Везе усякого добра!

                   Зимі не треба хвилюватись,

                   Що скоро їй кінець прийде,

                   Бо на порозі світле свято -

                   Зими воно не омине!

Дощ

                   Біг я стежкою до хати,

                   Дощ хапав мене за п’яти,

                   Мчав за мною він щодуху

                   І шепнув мені на вухо:

                   «Завтра знов прийду у гості

                   Поливать поля, сади,

                   Дам вологи я капусті,-

                   Так вчиняю я завжди».

                   Ми чекали його довго,

                   Виглядали з-за городу,

                   Але він не лив, не йшов!

                   Осторонь нас обійшов!

                   Та нарешті дощ знайшовся,

                   Гірким плачем він зайшовся:

                   «Мене Спека проганяла,

                   Довго до вас не пускала!

                   Знаю, тяжко вам прийшлося,

                   Жаль, що все так повелося.

                   Буду прощення просить

                   І завзято лить і лить!»

Гноми і зла фея

(Казка)

         Якось жив собі ледачий чоловік. Був він бідний. Крім своєї старої хати, хліва, старих чобіт, у нього нічого не було. Жив він самотньо. Одного разу, коли чоловік спав, до хати зайшли два маленькі чоловічки – гноми Біт і Габ у маленьких капелюшках, а з ними зла фея Смарта. Доки фея роздивлялася довкола, щоб  заподіяти хоч яку-небудь шкоду чоловікові (адже вона була злою),  гноми зашили бідняку його старі чоботи. Фея ходила по хаті і зачепила глечик, який розбився і розбудив чоловіка. Він розплющив очі і побачив непроханих гостей. Бідняк злякався і заплющив очі, а коли все стихло, то подумав, що то все йому наснилося. Але то не був сон. Кожної ночі стали навідуватися до бідняка непрохані гості. І вирішив він позбутися злої феї. Викував собі  залізного меча для розправи. Але Біт і Габ сказали, що тільки їхня сила може позбутися Смарти. Так і зробили. Заспокоївся тоді чоловік і вирішив не ледарювати. Через деякий час одружився він з гарною дівчиною. Та дівчина народила йому малят. Гноми їх годували, спати вкладали, виховували, гралися. Ось так!